https://novynarnia.com/2025/12/05/general-sobko-treba-povernuty-soldatovi-vidchuttya-shho-vin-ye-czentralnoyu-figuroyu-oborony/


05/12/2025 15:51


Сергій Собко
бригадний генерал Збройних сил України, посадовець в одному з органів військового управління, Герой України (2015)


Армія на межі та армія, яка може перемогти.

Війни можуть виграти лише ті армії, що здатні одночасно утримувати позиції на передовій і підтримувати внутрішню стійкість. Сьогодні Збройні Сили України проходять складний етап, коли матеріальні можливості та моральний стан війська потребують глибокої уваги, чесного аналізу та планового оновлення.

Мобілізаційна система країни до кінця 2025 року зіткнулася з рядом викликів, що накопичувалися протягом тривалого часу. Мова не про кризу, а про сигнал: підготовлений людський резерв значною мірою вичерпаний, а суспільство потребує ясності щодо довгострокових перспектив і цілей війни. На початку повномасштабної агресії мотивація була абсолютно очевидною. Але логіка 2022–2023 років не може автоматично діяти в умовах тривалого протистояння. Люди почали ставити питання, які природно виникають у демократичному суспільстві під час війни: скільки це триватиме, чого ми прагнемо стратегічно, яким буде час після досягнення наших цілей. Це не свідчення слабкості – це потреба у чітких відповідях.

Разом із зростанням навантаження змінилася і внутрішня структура моралі в суспільстві. Те, що раніше сприймалося як обов’язок і поклик, у 2025 році стало складним викликом для багатьох сімей. Тривала служба, висока ціна втрат, постійний стрес, стосунки, виховання дітей на відстані – усе це формує іншу реальність, яку не можна ігнорувати. Солдати, які тримають фронт із 2022 року, зробили для країни більше, ніж будь-хто мав право просити. Їхній внесок є беззаперечним фундаментом нашого захисту. Але навіть найміцніший фундамент має потребу в підсиленні й відновленні.

Випадки, коли до підрозділів потрапляли люди зі слабкою готовністю або з медичними протипоказами, треба розглядати не як провину солдатів, а як системні недоліки, які потребують корекції. Ці випадки знижують ефективність і створюють додаткове навантаження на бойові підрозділи. Такі проблеми виникають у всіх арміях, що ведуть тривалі війни, і вирішуються саме шляхом системного оновлення процедур відбору й підготовки, впровадженням правил зрозумілих для всіх.

Історія дає нам корисні орієнтири. У 1942 році Восьма армія Великої Британії переживала важкі часи, але її відродження почалося не з наказів “в атаку”, а з відновлення керованості, забезпечення та довіри всередині колективу. Монтгомері передусім створив умови, у яких солдат відчував, що про нього дбають. Він встановив зрозумілі стандарти, налагодив ротації, забезпечення та комунікацію. Коли армія відчула стабільність – вона повернула боєздатність. Так було закладено основу майбутньої перемоги.

Сучасні ЗСУ стоять перед подібним викликом. Командування працює в умовах надвисокої відповідальності, і часто різні бригади змушені діяти в різних, не уніфікованих умовах. Там, де командири створюють атмосферу довіри, турботи та професійної вимогливості, то підрозділи зберігають ефективність навіть у складних обставинах. Там, де не вистачає системності або кадрової стабільності, то передбачуваність падає, а разом із нею й мораль. Головна проблема, про яку говорять самі військові – це відсутність чітких ротацій, або ж просто можливості бути заміненим та відпочинку. Без гарантованого циклу відновлення жодна армія світу не може зберігати високу стійкість у тривалій війні.

Потрібно, щоб система працювала не на “ручному управлінні”, а на стандартах. Необхідно посилити підготовку командирів у сфері лідерства, менеджменту та роботи з особовим складом, а не лише тактики та інших воєнних питань. Мобілізацію слід перевести з кількісної на якісну модель, де медичний та психологічний відбір є ключовими елементами, а не формальністю. Родини військових мають отримати системну підтримку, адже моральний тил є невід’ємною частиною обороноздатності. І, звісно, суспільству необхідна зрозуміла, чесна комунікація про сенси війни та стратегічні цілі. Люди здатні витримати правду, але важче витримують невизначеність.

Сьогодні Збройні сили – це армія, яка продовжує виконувати бойові завдання, але водночас потребує внутрішнього оновлення для довготривалої стійкості. Це не провина воїнів і не криза. Це природний етап розвитку війська, яке воює вже четвертий рік і тримає оборону проти сильного та жорсткого ворога. Але історія доводить: армії здатні відроджуватися і зміцнюватися навіть у найскладніші періоди.

Саме тому сьогодні Україна потребує якісного перелому, не емоційного, а структурного. Треба повернути солдатові відчуття, що він є центральною фігурою оборони. Повернути суспільству розуміння, що армія – це спільна справа, а не окрема система. Повернути командирам інструменти, які дозволять будувати не лише фронт, а й майбутню перемогу.

Якщо ці зміни будуть впроваджені, Збройні Сили знову стануть тією армією, якою були у перші місяці війни, силою, яка не просто бореться, а й вірить. А армія, яка вірить – непереможна.